Український андеґраунд: вижити за будь-яку ціну.

 31 числа січня місяця 2013 року  було зроблено чергову спробу популяризації традиційно неформатних напрямків сучасної музики. Наразі я не буду ворожити, а просто спробую оцінити сьогоднішню подію – збірний концерт UA Underground, що було організовано Fight Music. Із самого початку забіжу трохи наперед і зауважу, що подібні заходи вкрай необхідні і я обома руками "ЗА!" те, що вони відбуваються. подальша критика має на меті лише спробу звернути увагу на помилки як виконавців, так і організаторів, щоб це корисне починання не перетворилося в черговий нецікавий фарс.   

Отже, київський клуб 44 та Fight Music презентували публіці команди, що називають себе представниками гараж-року, пост-панку та гараж-панку. На сцені клубу виступали The Bezzoommies, Devil Race, Straytones та Martiansdoitbetter (усі – м. Київ).  Прослухавши та подивившись на ці гурти, помічаючи сильні та слабкі сторони кожного з них в процесі виступу, тепер, опісля, хочу зупинитись на загальних проблемах представників вітчізняного андеґраунду. І на мою думку ця проблема – відсутність системності і дотримання відповідності своєму жанрові. Молоді музиканти чомусь вважають, що співати голосом Тома Арайї (павер-метал гурт Slayer), одягатися, як типовий сучасний хіпстер, а в перерві між піснями матюкнутись  підлітковим голосом – це круто. Я притримуюсь протилежної думки, в першу чергу спираючись на вже досить тривалу історію альтернативної музики. Історія вчить, що десятиліттями провідні рок-гурти будь-якого напрямку виховували своїх прихильників , диктували певний стиль. Багато насправді культових команд зуміли зробити навіть більше  - бренд. Завдяки цьому не виходить з моди одяг з логотипом The Beatles, Sex Pistols, Nirvana, піраміда The Dark Side Of The Moon, або криваво-червона ротяка The Rolling Stones.  

В Україні натомість маємо який завгодно стиль з додатком "пост", що свідчить про відсутність канонів в поведінці та зовнішності. А в особливо безнадійних випадках і в самій музиці. І на цьому місці будь-який критикан, і не лише я, зупиняється розмірковуючи яким шляом піти далі: або дати сувору і об'єктивну оцінку , або підібрати такі слова, щоби і на помилки вказати, і не відбити бажання займатися музикою. Я обираю друий шлях, тому що вважаю – як би там не було, але  грати альтернативну музику в країні, де панує попса найпотворнішого, найнижчого з можливих ґатунків – це саме по собі велике досягнення і навіть життєва позиція. Тому скажу, що у всіх гуртів, що виступали є спільна і дуже позитивна риса – це їхні барабанщики. Україна має барабанщиків, причому справді хороших! З іншими інструментами і голосами є певні проблеми, які,  я дуже сподіваюся , будуть вирішені в процесі дорослішання цих молодих банд. Тому, хлопці та дівчатка, грайте та творіть і надалі, тільки не робіть це аби-як, вкладайте не лише навички володіння музичними інструментами, але й душу, даруйте за пафос.  

Bezzoommies вдарили по вухах, презентували обіцяний "гаражний панк". Соліст оголошує "граємо нову пісню", проте нова мало чим відрізняться від попередніх, адже жодного слова не розібрати (привіт звукарям), хіба що в середині композиції чути більш менш оригінальний хід бас-гітарою та барабанами.  Straytones представили іншій стиль, навіть досить широкий спектр стилів. Я почув і пост-рок, і той же гараж і навіть спробу наслідування Foo Fighters. Вийшло  не так одноманітно і сумно, як у Bezzoommies, проте не вдалося відчути що ці хлопці хочуть грати – здається, вони хочуть грати все.   

Підсумовуючи скажу, що всі дали драйву, нога сама несвідомо відбивала ритм але на цьому, напевно, і все. Не було відчуття діафрагми  - внутрішні органи та емоційні центри не були задіяні. І єдиний гурт, який зміг наблизитись до відчуття цілостності – це Devil Race. Голос, мелодіка, техніка виконання і навіть зовнішній вигляд пасували одне одному і дозволили побачити в них потенціал. Вони безсумнівно підтвердили моє позитивне враження від першого виступу, що я бачив, на Гоголь Фесті і на тлі інших команд виглядали досить пристойно.   

Український андеґраунд чекає на появу харизми. Харизматична і вільна особистість притягне, наче магніт, класну команду музикантів, а потім і свою аудиторію, що буде "ходити" саме на їхні виступи, обговорювати  конкретно їхню творчість. Наразі хочеться побажати організаторам не зупинятися на досягнутому і продовжувати шукати (і знаходити) надію альтернативної сцени, про яку заговорить не лише вся Україна, але й світ.